Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів. Билини беруть початок в епосі стародавньої Русі. Богатирі билинного епосу — Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович, Садко та інші. Термін «билина» у 30-40-х роках XIX століття ввів російський фольклорист Іван Сахаров. Він запозичив його зі «Слова о полку Ігоревім» 11[Джерело? ]. Слово походить від рос. БыльНайвідоміші оповідачі билин: Трофим Рябінін, Марія Кривополєнова, Василь Щегольонок, Марфа Крюкова. В українському і білоруському фольклорі билинні сюжети зустрічаються в казках і легендах. (стари ни) — руська народна епічна пісня про богатирів та їх подвиги.[1] Народні речитативно-мелодійні епічні піснісоціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билинні тексти прийнято поділяти на два типи: 1) вій ськові, власне героїчні (билини про Іллю Муромця, Добриню Нікітича, Альошу Поповича); 2) соціально-побутові, в яких, проте, завжди наявний і героїчний елемент ( «Вольга і Микула» , «Дюк Степанович», билини про Садка). Окрім цього, усі билини діляться на два цикли — київський та новгородський (залежно від того, з якими центрами давньої Русі співвідносяться описувані в них події).
